Доброго дня, шановні ветерани селища Добровеличківки!

Дорогі ветерани! Ми ваші нащадки, вдячні за вашу мужність і героїзм. Це ви зі своїми побратимами наближали свято Перемоги, віддаючи своє здоров’я  і життя за мирне сьогодення.

Я стою біля тихого , скромного вогню селищного Обеліску Слави. Цей вогонь запалюють 9 травня в кожну річницю  Великої Перемоги над фашистською Німеччиною та в день визволення нашого краю 17 березня. Тримаю в руках гвоздики, ніби гаряче тепло людських сердець, які навічно завмерли в камені та граніті. Я уважно слухаю полум’яні промови та бачу сльози не тільки в очах стареньких людей, а й молодих. Здригаюсь від салютів із мисливських гвинтівок. З великою шаною кладу квіти до підніжжя пам’ятника. Під час хвилини мовчання подумки повторюю, що війна  - це болюче, гірко, страшно. Війна – це смерть, сирітство, страждання.

З великою повагою та найкращими побажаннями Лілія Гавриленко, учениця                     Добровеличківської спеціалізованої загальноосвітньої школи-інтернату І-ІІІ ст.

Жолуденку Анатолію Васильовичу

Добрий день, любий мій прадідусю Анатолію!

   Дідусю, я дуже мало прожила на цьому світі. Про війну я знаю лише з уроків історії, кінофільмів, спогадів учасників Великої Вітчизняної війни під час зустрічей, в районному краєзнавчому музеї та твоїх скупих розповідей. Я зрозуміла одне, - війна – це велике суспільне лихо. Війна – це коли засліплені злобою люди вбивають один одного, коли безжальні міни, снаряди, бомби рвуть навіть землю. Людина така маленька, а скільки проти неї зброї: танки, літаки, підводні човни, міномети, гармати, кулі.

    А пам’ятаєш, дідусю, твій спогад, коли ти відзначився під час форсування Дніпра в ті страшні буремні часи. Ти розповідав, що тобі тоді прийшов поштою незвичайний подарунок – скромний солдатський кисет , з любов’ю пошитий дівчиною школяркою. Вишиті її ніжною рукою слова «Ми переможемо!» - це був ніби заклик до боротьби, ніби впевненість в перемозі.

     Ти згадував, що був дуже радий такому незвичайному подарунку. Під час коротких привалів між боями ти дуже обережно брав кисет із кишені, брав дрібку міцного тютюну і крути цигарку-самокрутку.

     Ти дійшов до Берліну, пораненим повернувся в рідне село. Як пам'ять про фронтові будні разом з бойовими нагородами в одному із ящиків шафи лежить кисет. Ти іноді виймаєш нагороди, переглядаєш їх, вдивляєшся п пожовклі фотографії, ніжно гладиш зморшки старенького кисета напис «Ми переможемо!».

    То ж, дідусю, я пишаюся тобою і такими ж воїнами-визволителями як ти. Наша славетна історія вічно берегтиме імена тих, кому ми завдячуємо мирним небом і спокоє

Заіченко Анастасія, учениця 8 класу Добровеличківської спеціалізованої загальноосвітньої школи-інтернату І-ІІІ ступенів

Дорогий ветеране!

Дякую вам за те, що в роки війни, ви не здалися, а захищали свою Батьківщину. Завдяки цьому я прокидаюся і йду до школи, знаючи, що мені нічого не загрожує. Дякую за мир, відвойований ціною здоров’я і життя, дякую за щасливе дитинство, яке ви подарували нам. 

Я цей вірш присвячую всім ветеранам.

Страшні часи,

Коли летіли кулі.

І звук снарядів звідусіль лунав,

Коли не чути і зозулі,

Коли лихий фашист той наступав.

Ви не здалися ворогам!

Ви стали землю боронити!

Ми дуже щиро вдячні, рідні, вам

За вашу кров пролиту.

Завоювали перемогу.

Вас ворог сильний не зламав.

Ми дякуємо солдатському народу.

За те, що землю захищав.

Вклоняємось вам низько, ветерани,

За мирне  небо, за дитячий сміх.

Хай не болять і не ятряться рани.

Ви прикладом слугуєте для всіх.

Дякую за вашу хоробрість і відвагу. Тож бажаю, щоб у вас було все добре, щоб ви не хворіли. І дуже довго жили.

З повагою Тупчієнко Святослав

Шановний, ветеране!

          Пише Вам шестикласниця Юлія.

          Минули вже ті далекі часи, коли діти, яким ще не виповнилося 14 років, йшли воювати за Батьківщину. Коли довкола зривалися гранати та лунали постріли автоматів. Коли лунали крики й зойки ранених, змарнілих солдатів. Коли у матері забирали дитя, коли людей вивозили в концтабори.

          Зараз в цей мирний час, я, а може не тільки я, замислююсь про те, що якби почалося знову війна, що я робила б. Чи мала б я таку відвагу, сміливість та любов до рідної Батьківщини як Ви. Славилась би я орденами як Ви. Стала б я, закриваючи тілом Батьківщину, взявшись за автомат. І задумавшись над цим, я хочу від усього серця подякувати Вам за вашу мужність, витримку. Ви відкрили нам мирний, безвоєнний світ та щасливе, радісне дитинство. Я хочу низенько Вам вклонитися і поцілувати Ваші натруджені долоні і виразити свою повагу до Вас.

          Коли я чую про ваші подвиги, моє серце наповнюється з одного боку гордістю, а з другого боку печаллю.  

          Вітаю Вас з Днем Перемоги!

          Бажаю Вам прожити ще дуже багато щасливих, найкращих у Вашому житті років.

З повагою до Вас, Юлія.  

Здрастуйте , дорогий ветеране !

  Мені захотілося написати цього листа, щоб сказати вам: «Спасибі!»  Спасибі за наше життя і за те, що ми живі. Ці жорстокі бої, ті втрати, які Вам довелися пережити, та біль. Складно уявити цей час, але я дуже вдячна Вам за те, що ми зараз вчимося.

   Мій прадід часто  розповідав мені про Велику Вітчизняну війну. Пригадую його кожне слово, кожний подих і навіть сльозу, яку він хотів приховати. Чому герої  бояться сліз? Сила духу, відвага, виявлення в битві за Батьківщину, мундир, обвішаний орденами – всього цього Ви заслужили. Ні, ви дасте слабини, ніколи …

Час нещадно біжить вперед. І я знаю, сьогодні Вам багато, що незрозуміле, чуже. Мені соромно за деякі вчинки нашого покоління, але можете не сумніватися, про вас ми, школярі, не забудемо! Тому що бути на війні – це дуже страшно.

  Бажаю вам здоров’я, сил, відданості, щоб Ви ще довго років прожили і хай завжди панує мир на Землі! Низький Вам уклін.

  З повагою Швець Аніта (6 клас)